Режим історії

Меніни

Дієго Веласкес · 1656 · Олія на полотні · 320.3 x 279.1 cm · Museo Nacional del Prado

Веласкес будує королівський портрет навколо питання, хто на кого дивиться.

«Меніни» Дієго Веласкеса: маленька білява принцеса в широкій білій сукні стоїть у високій присмерковій палацовій залі між двома служницями, що схиляються до неї; ліворуч художник біля величезного полотна, праворуч на передньому плані карлик і великий пес, що лежить, на задній стіні дзеркало, а у світлому дверному отворі — чоловік. — Меніни, Дієго Веласкес, 1656. Wikimedia Commons · Дієго Веласкес · Меніни · 1656 · Museo Nacional del Prado · Суспільне надбання

Простора майстерня розкривається навколо інфанти Маргарити.
Інфанта в білому стоїть між двома служницями.
Веласкес зупиняється біля високого полотна ліворуч.
Король і королева з’являються лише в дзеркалі на задній стіні.
Хосе Ньєто зупиняється у світлому дверному отворі за групою.
Кілька постатей дивляться назовні, залучаючи нас до кімнати.

«Меніни» — картина Дієго Веласкеса 1656 року, на якій юна інфанта Маргарита постає серед фрейлін і придворних слуг, сам художник стоїть біля величезного полотна, а король і королева відбиваються в дзеркалі; вона зберігається в мадридському Museo del Prado.

Що зображено на картині «Меніни»?

Кімната розкривається навколо інфанти Маргарити, її служниць і художника за роботою. Світло падає справа й виділяє постаті на тлі глибокого інтер’єру. Здається, ми прийшли посеред зустрічі.

Веласкес написав «Меніни» 1656 року. Картина поєднує груповий портрет, сцену майстерні й питання про сам акт споглядання. Людей можна впізнати, та точна ситуація досі допускає різні прочитання.

Museo del Prado, якому належить картина, пояснює, що її написано 1656 року в Cuarto del Príncipe мадридського Алькасару — у тій самій кімнаті, яку вона зображує. Більшість людей довкола інфанти впізнав письменник про мистецтво Антоніо Паломіно: у його історії іспанських живописців, виданій 1724 року, «Менінам» відведено окремий розділ — це єдиний твір, якого він удостоїв такої честі. (Museo Nacional del Prado)

Хто зображений на картині «Меніни»?

Інфанта стоїть поблизу центру між служницями. Одна стає навколішки, щоб запропонувати їй маленьку посудину, інша нахиляється до неї. Їхні рухи зосереджують увагу на дитині, не стираючи решту кімнати.

За даними Прадо, інфанті прислуговують дві меніни королеви, тобто фрейліни: Марія Агустіна Сарм’єнто та Ісабель де Веласко. Праворуч — Марі Барбола й Ніколасіто Пертусато, який дражнить мастифа; позаду них придворна дама Марсела де Ульоа стоїть поруч із гуардадамасом, тобто супровідником, а в дверному отворі в глибині чекає камергер Хосе Ньєто. (Museo Nacional del Prado)

Ліворуч Веласкес стоїть біля великого полотна, намальованої поверхні якого ми не бачимо. Він відступив назад з інструментами в руці. Його присутність робить саме малювання частиною придворної сцени, надаючи митцеві місце серед королівського оточення.

Червоний хрест на грудях Веласкеса — знак ордена Сантьяго, який художник отримав лише 1659 року, через три роки після завершення картини. За словами Паломіно, король звелів домалювати хрест після смерті художника, а дехто казав, що Філіп намалював його власноруч. На поясі Веласкеса висять ключі від його придворних посад: 1651 року його призначили палацовим камергером — ця посада давала статус, але залишала йому мало часу на живопис. (Wikipedia)

Хосе Ньєто зупиняється у світлому дверному отворі в глибині. Ми не можемо бути певні, чи він заходить, чи виходить. Світло навколо нього відкриває інший шлях крізь кімнату й веде погляд у її глибину.

Хто відбивається в дзеркалі на картині «Меніни»?

Король і королева з’являються в маленькому дзеркалі на задній стіні. Їхні відображення натякають на простір поза видимою сценою. Вони спонукають замислитися, де могла б стояти королівська пара і як наша точка зору співвідноситься з їхньою.

Прадо ототожнює обличчя в дзеркалі з Філіпом IV і Маріанною Австрійською, батьками інфанти, які спостерігають за сценою; музей прочитує цю мить так: інфанта та її слуги завмирають, коли з’являються король і королева. Для музею дзеркало перетворює картину на роздум про сам акт бачення, спонукаючи глядачів замислитися над межами між живописом і реальністю та над власним місцем у сцені. (Museo Nacional del Prado)

Про те, де стоїть королівське подружжя, сперечаються довго й докладно. Найпоширеніша думка — що король і королева позують для полотна, яке пише Веласкес, тож картина показує кімнату з їхньої точки зору; історики мистецтва Х. В. Янсон і Джоел Снайдер натомість припустили, що дзеркало відбиває портрет на прихованому від нас полотні Веласкеса. Жодна теорія не здобула загального визнання. (Wikipedia)

Не всі постаті дивляться в одному напрямку. Одні опікуються інфантою, інші дивляться назовні, ще інші здаються зануреними у власні дії. Таке поєднання надає сцені миттєвості, хоча її побудова ретельно контрольована.

Що сталося з «Менінами» після 1656 року?

У найдавніших описах картину називали La Familia («Родина»). Вона постраждала під час пожежі 1734 року, що знищила Алькасар, і її реставрував придворний живописець Хуан Гарсія де Міранда, який майже повністю переписав ліву щоку інфанти. Крім того, полотно обрізали і ліворуч, і праворуч. (Wikipedia)

Картина залишалася в королівській колекції, переїхала разом із нею до нового Королівського палацу в Мадриді й надійшла до Museo del Prado, коли музей заснували 1819 року. Уперше «Менінами» її назвали в каталозі Прадо 1843 року. Через розмір, значущість і цінність картину не позичають на виставки. (Wikipedia)

Чому «Меніни» такі відомі?

Прадо називає зображену кімнату одним із найправдоподібніших просторів, будь-коли написаних у західному мистецтві, а саму картину — вирішальним кроком до ілюзіонізму, у якому Веласкес виходить за межі простої подібності й передає відчуття самого життя. Від часів Паломіно вона жодного разу не втрачала статусу шедевра, і мало які картини викликали стільки настільки різних тлумачень. (Museo Nacional del Prado)

Відтоді художники не перестають відгукуватися на неї. Італійський живописець Лука Джордано назвав її «теологією живопису», Франсиско Гойя 1778 року виконав за нею офорт, а з серпня по грудень 1957 року Пабло Пікассо написав 58 інтерпретацій картини та її постатей, які нині займають цілу залу Museu Picasso в Барселоні. (Wikipedia)

Картина пов’язує видиму кімнату з простором перед нею. Невидима намальована сторона полотна, дзеркало й погляди назовні лишають нашу позицію під питанням. Ми дивимося на двір і водночас відчуваємо, що, можливо, потрапили в його поле зору.