Режим історії

Офелія

Джон Еверетт Мілле · 1851-2 · Олія на полотні · Основа: 76,2 x 111,8 см; рама: 110,5 x 145,8 x 14,5 см · Tate

Мілле оточує потопаючу Офелію берегом, чия докладна краса загострює трагедію.

«Офелія» Джона Еверетта Мілле: молода жінка в сріблястій вишитій сукні пливе на спині темним струмком, її обличчя й розкриті долоні звернені вгору, поруч пливуть квіти; ліворуч очерет, над нею верба, а позаду — густий зелений берег, порослий рослинами й білою дикою трояндою. — Офелія, Джон Еверетт Мілле, 1851-2. Google Art Project / Wikimedia Commons · Джон Еверетт Мілле · Офелія · 1851–2 · Tate · Суспільне надбання

Це Офелія із Шекспірового «Гамлета», що тоне в струмку, повному квітів.
Її обличчя повернуте вгору поміж очеретом.
Густий очерет заповнює лівий берег.
Срібляста сукня розстеляється по воді.
Яскраві квіти пливуть біля опущеної руки.
Дикі троянди квітнуть над її тілом, що пливе по воді.
Квіти продовжують квітнути довкола життя, що згасає.

«Офелія» — картина Джона Еверетта Мілле 1851–2 років, на якій Шекспірова Офелія пливе всипаним квітами струмком за мить до того, як потонути; вона належить Тейт і експонується в галереї Тейт Британ у Лондоні.

Що відбувається на картині Мілле «Офелія»?

Спершу сцена здається мирною: молода жінка пливе в струмку, світла сукня розстелена по воді, а береги густо вкриті рослинами. Проте це Офелія із Шекспірового «Гамлета», що тоне посеред розмаїття життя.

Мілле утримує сцену в тривожній нерухомості. Рот Офелії відкритий, долоні повернуті вгору, а сукня розливається поверхнею. Вода на мить підтримує постать, хоча сцена веде до її смерті.

Каталожна стаття Тейт відносить сцену до сьомої сцени IV дії «Гамлета». Збожеволівши після того, як її батька вбив Гамлет, її коханий, Офелія падає в струмок: під нею ламається гілка, коли вона видирається, щоб розвісити свої вінки. У розповіді королеви Гертруди розпростерте вбрання якийсь час тримає її на воді, поки вона наспівує уривки старих пісень, але врешті намокла сукня тягне її «до смерті в мулі». (Tate)

Де Мілле писав «Офелію»?

Пейзаж не був недбалим тлом. Мілле працював просто неба біля річки Гогсмілл поблизу Юелла, вивчаючи берег із майже впертою увагою. Листя, трави, водяні рослини й багно отримують зосередженість, яку інший художник залишив би лише обличчю.

Мілле почав писати тло в липні 1851 року в Юеллі, у графстві Суррей, пильно спостерігаючи природу, як того вимагали засади Братства прерафаелітів. У листі, який цитує каталожна стаття Тейт, він скаржився, що мухи в Сурреї «м’язистіші», ніж деінде, що йому погрожували викликом до мирового судді за вторгнення на чужу землю й нищення сіна і що його от-от здує вітром у воду. (Tate)

Кажуть, він працював біля річки Гогсмілл до 11 годин на день, шість днів на тиждень, упродовж п’яти місяців. Коли в листопаді настали вітри й сніг, він звелів збудувати хижку з чотирьох плетених щитів, укритих соломою, щоб і далі писати. (Wikipedia)

Однакова увага до постаті й пейзажу визначає прерафаелітський характер картини. Яскравий колір і пильно спостережена деталь надають природі власної сили. Трагедія розгортається серед рослин, що продовжують рости.

Мілле було лише 22 роки. Він народився в Саутгемптоні 1829 року, в одинадцять років вступив до школи Королівської академії мистецтв — наймолодшим учнем за всю її історію — і там познайомився з Вільямом Голманом Гантом і Данте Габріелем Россетті, разом з якими заснував Братство прерафаелітів. (Wikipedia)

Хто позував для «Офелії»?

Постать Мілле малював окремо в майстерні, де Елізабет Сіддал позувала у ванні з водою. Готове зображення поєднує ретельно поставлену позу з пейзажем просто неба. Те, що здається легким, залежить від двох різних способів спостереження.

Натурницею була Елізабет Сіддал, улюблениця прерафаелітів, яка згодом стала дружиною Россетті. Як зазначає Тейт, упродовж чотирьох місяців вона позувала у ванні з водою, яку підігрівали лампи, що стояли під нею. Одного разу лампи згасли, і вона тяжко застудилася; її батько погрожував судом, доки Мілле не погодився оплатити рахунки лікаря. (Tate)

Сукня була справжньою старовинною. У березні 1852 року Мілле писав, що купив «справді чудову старовинну дамську сукню», суцільно вишиту срібними квітами, щоб написати в ній Офелію, і що вона коштувала йому чотири фунти, «хоч вона стара й брудна». (Tate)

Що означають квіти на картині «Офелія»?

Квіти несуть значення поряд із кольором. Тейт пов’язує мак зі смертю, стокротки з невинністю, братки з марним коханням. Дрібні деталі з’єднують природу з історією Офелії, не зводячи весь берег до одного символу.

Стаття Тейт тлумачить більшість рослин як символи. Троянди біля щоки й сукні Офелії та польова троянда на березі можуть нагадувати про те, що брат Лаерт називав її «травневою трояндою». Верба, кропива й стокротка пов’язані з покинутим коханням, болем і невинністю; фіалки, які вона носить ланцюжком на шиї, можуть означати вірність, цнотливість або смерть у юності; а на воді пливуть незабудки. (Tate)

Картина тримає разом спостереження й літературну уяву. Воду можна вивчати, рослини називати, тоді як постать належить трагедії. Їхня зустріч робить сцену відчутною й тривожною.

Як сприйняли «Офелію» і де вона зараз?

Коли 1852 року картину показали в Королівській академії, відгуки були неоднозначними. Критик The Times вважав збоченням занурити Офелію в «зарослу бур’яном канаву», і навіть Джон Раскін, який підтримував Мілле й вважав техніку вишуканою, засумнівався у виборі суррейського пейзажу. (Wikipedia)

Торговець картинами Генрі Фаррер купив полотно в Мілле ще 10 грудня 1851 року за 300 гіней. Потім воно перейшло до колекціонера Б. Г. Віндуса, пристрасного збирача прерафаелітського мистецтва, який 1862 року перепродав його за 748 гіней. (Wikipedia)

«Офелія» входила до первісного дарунка сера Генрі Тейта галереї Тейт, і у відомостях про надходження зазначено, що він передав її 1894 року. Згідно з обліковим записом колекції Тейт, картина експонується в Тейт Британ. (Tate)

Її образ помандрував далеко. Він визначив те, як показано смерть Офелії в «Гамлеті» Лоуренса Олів’є 1948 року; Кайлі Міноуг повторює цю позу в кліпі на пісню Ніка Кейва «Where the Wild Roses Grow», Ларс фон Трієр відсилає до неї в пролозі свого фільму 2011 року «Melancholia», а 2025 року Тейлор Свіфт процитувала її на обкладинці альбому «The Life of a Showgirl». (Wikipedia)

Відкриті рот і руки утримують нашу увагу на житті, яке ще не цілком завмерло. Навколишня краса не усуває скорботи. Вона робить контраст постаті й живого берега важчим для забуття.